Дикі звірі в Лондоні: як мистецтво Gillie and Marc змусило мене зупинитися

Дикі звірі в Лондоні

Я йшла з друзями. Нас було багато, нам було весело. І тут просто перед нами – він.

Величезний слон, практично в натуральну величину. З хоботом і бивнями.

Я не втерпіла й побігла до нього.

Мені страшенно захотілося помацати його за хобот. Саме помацати, не просто торкнутися, настільки реалістичним він здавався.

Я навіть встигла зробити фотографію, і ми пішли далі.

А вже пізніше я повернулася і прочитала, що це ніякий не просто слон, а величезна мама-слониха, матріарх. А довкола неї живуть і бавляться ще двадцять кумедних слоненят.

Тоді я вирішила знайти їх усіх.

І майже у кожного було своє ім’я.

Двадцять слоненят і одна мама

«Це велика слоняча матір. Але ж вона не могла народити всіх цих двадцять слоників!» – міркувала я.

І мала рацію.

Насправді переді мною була не звичайна скульптурна родина.

Інсталяція Gillie and Marc називається The Orphans. Вона складається з двадцяти бронзових слоненят і триметрової фігури слонихи-матріарха. Кожне слоненя представляє реальну осиротілу тварину, врятовану та взяту під опіку Sheldrick Wildlife Trust. Центральна слониха символізує матір, яку вони втратили.

На кожній скульптурі є ім’я відповідного слоненяти та можливість дізнатися його справжню історію порятунку.

І раптом кумедні малюки, яких я щойно бігала шукати по території й тягнула за хвости, перестали бути для мене просто красивими бронзовими фігурами.

За кожним із них стояла реальна історія маленької тварини, яка залишилася без матері.

Sheldrick Wildlife Trust називає цю лондонську родину Herd of Hope, тобто «Стадо надії». Сьогодні всі 21 слон живуть у Spitalfields Market, де інсталяцію можна побачити безкоштовно.

Rabbitwoman і Dogman мчать у справах

Поки я шукала слоненят, неподалік знайшла ще одну дивну скульптуру.

Парочка на мотоциклі.

За кермом – Rabbitwoman. У колясці з чашкою кави – Dogman.

І хоча це лише скульптура, мені здавалося, що вони мчать на швидкості кудись у дуже важливих справах.

Я аж відчула вітер за вухами, тому що з глибин пам’яті раптом виринуло моє дитинство.

У тата теж був мотоцикл із коляскою. І часом ми їздили всією сім’єю в ліс збирати суницю та трави.

І я, недовго думаючи, забралася на спеціальне сидіння позаду Rabbitwoman, яке вже аж блищало від численних відвідувачів, і вхопилася руками за її довгі вуха.

Шалений захват.

Я знову почувалася дитиною.

Пізніше я дізналася, що скульптура має назву Together Forever on Wheels. Gillie and Marc спеціально створили її інтерактивною: позаду Rabbitwoman є місце, куди може сісти людина і буквально приєднатися до подорожі цієї дивної парочки.

Отакої. Вони ще й автори

Мені стало настільки цікаво, хто створив усіх цих дивовижних тварин, що я полізла в інтернет.

І тут на мене чекало наступне відкриття.

Rabbitwoman і Dogman – фактично самі автори.

Отакої.

Підморгую вам.

Насправді це автобіографічні персонажі Gillie та Marc, їхні художні альтер-его, а не просто кумедні напівлюди-напівтварини.

Вони символізують двох дуже різних людей, які одного дня знайшли одне одного.

Собака і кролиця у природі навряд чи стали б друзями. А у світі Gillie and Marc вони закохана пара, найкращі друзі й нерозлучні мандрівники.

Через них художники говорять про любов, прийняття відмінностей і про те, що людина насправді не відокремлена від природи.

Самі Gillie та Marc познайомилися під час зйомки в Гонконзі, а через сім днів разом вирушили до Непалу, де одружилися біля підніжжя Евересту. Rabbitwoman і Dogman згодом стали автобіографічним відображенням їхніх стосунків.

Мені страшенно подобається ця історія.

Тому що дивишся спочатку на кролицю з людиною-головою, собаку з кавою, смієшся, фотографуєшся, а потім раптом розумієш, що за всією цією дивакуватістю стоїть абсолютно людська розповідь про двох людей.

Про те, що відмінності зовсім не обов’язково мають нас розділяти.

Фабрика дивних звірів у Сіднеї

Gillie та Marc базуються в Сіднеї, Австралія.

У районі Botany знаходиться їхня головна студія The Factory.

І це не маленька кімната художника з мольбертом біля вікна.

The Factory займає понад 2500 м² у колишній фабриці іграшок 1950-х років. Тут поєднані студія, галерея та простори, де створюються в тому числі монументальні скульптури для різних міст світу.

Але чим більше я читала про Gillie and Marc, тим менше цікавилася лише масштабом їхніх робіт.

Набагато цікавішим виявилося те, навіщо вони взагалі створюють усіх цих звірів.

The Orphans: слони, у яких є справжні імена

Ті двадцять слоненят, яких я шукала у Spitalfields, не вигадані персонажі.

Кожне представляє реального слоника-сироту з історії Sheldrick Wildlife Trust.

На скульптурах можна знайти їхні імена, дізнатися історії порятунку та прочитати про роботу організації, яка допомагає осиротілим тваринам повернутися до дикої природи.

І ось тут усе змінюється.

Ти більше не бачиш двадцять однакових декоративних слоників.

Перед тобою двадцять окремих життів.

Наприклад, є Ндотто, якого знайшли зовсім маленьким на віддаленій горі після того, як він опинився серед овець і кіз. Є Кіаса, яку помітили поруч із двома дорослими слонами-самцями, які могли її захистити, але не могли дати молока.

І після цього вже зовсім інакше дивишся на бронзу.

Дикий стіл любові

А звірів від Rabbitwoman і Dogman у Лондоні чимало.

Я, наприклад, постійно проходила біля собору Святого Павла і бачила там величезну компанію тварин за столом.

Поки нарешті зібралася зробити фотографію, з’ясувалося, що звірі вже поїхали.

Отака в них насичена світська програма.

Сьогодні ця композиція знаходиться біля Paddington Station, на Eastbourne Terrace. Раніше, з 2022 до 2023 року, вона стояла біля собору Святого Павла на Paternoster Square.

Скульптура називається The Wild Table of Love, тобто «Дикий стіл любові».

І задумка, як на мене, просто чудова.

За шестиметровим столом зібралася ціла компанія: Rabbitwoman, Dogman та десять диких тварин.

Бегемот, масайська жирафа, африканський слон, бенгальський тигр, коала, шимпанзе, зебра Греві, північний білий носоріг, лев і гірська горила.

Вони сидять разом, наче старі добрі друзі.

Перед ними їжа.

Але найцікавіше – два порожніх місця за столом.

Їх залишили спеціально для людей.

Тобто ти можеш не просто постояти поруч, подивитися, сфотографувати й піти далі.

Можеш сісти.

І буквально опинитися за одним столом із дикими звірами.

Я не бачу у звірах їжу

І от тут для мене є ще один дуже особистий момент.

Я вже п’ятнадцять років вегетаріанка.

Та й з дитинства страшенно не любила всі ці холодці.

Мабуть, тому моя позиція дуже проста: я не бачу у звірах їжу.

Для мене вони мають таке саме право на життя, як і люди.

І мені дуже подобається, що Gillie and Marc говорять про це не повчаннями й не плакатами.

Вони просто садять усіх за один стіл.

Людей і звірів.

І залишають два вільних місця для нас.

Офіційно The Wild Table of Love задуманий саме як інтерактивна робота про співіснування, відповідальність людини та захист видів, яким загрожує зникнення.

Мистецтво, яке не просить тримати дистанцію

Взагалі скульптури Gillie and Marc дуже продумані саме для контакту з людьми.

Їх не хочеться розглядати здалеку, як експонати за склом.

На мотоцикл можна сісти.

За стіл можна підсунутися ближче.

Між слонами можна ходити.

Можна фотографуватися, торкатися бронзи, знаходити імена й поступово відкривати історію за кожною роботою.

І мені здається, саме тут їхнє мистецтво працює найсильніше.

Воно не починається з серйозного тексту про зникнення видів.

Спочатку ти просто усміхаєшся.

А вже потім читаєш.

Звірі, які мігрують Лондоном

Особливо мені подобається, що багато з цих тварин справді подорожували містом.

Слоняча родина вперше з’явилася біля Marble Arch у грудні 2019 року, а згодом перебралася до Spitalfields. Сьогодні Herd of Hope продовжує жити там, і Sheldrick Wildlife Trust проводить біля скульптур навіть спеціальні екскурсії, присвячені історіям врятованих слонів.

The Wild Table of Love переїхав від собору Святого Павла до Paddington.

Rabbitwoman і Dogman теж з’являються у різних частинах міста та світу.

Вони ніби справді мають власне життя.

І це дуже символічно.

Звірі не належать одному місту.

Вони взагалі не мають належати нам.

Просто зупинитися

Ти можеш йти у своїх справах.

На роботу.

У магазин.

На зустріч.

До метро.

А потім раптом побачити слона, горилу, жирафу чи цілу компанію звірів за святковим столом.

Зупинитися.

Помацати.

Сісти поруч.

Усміхнутися.

А потім дізнатися, що перед тобою не просто бронзова скульптура, а маленька історія про любов, дружбу, дитинство, втрату, свободу і право кожної живої істоти бути живою.

Ось воно, справжнє мистецтво.

Те, яке спочатку змушує тебе усміхнутися.

А потім зупиняє і змушує замислитися значно глибше.

Фото: Надія Нечуйвітер https://retrophotographer.com.ua/