Мурали Shoreditch: як вуличне мистецтво перетворило район Лондона на галерею просто неба

У Shoreditch мистецтво не ховається за дверима галерей. Воно займає фасади, паркани й цілі будівлі, змінюючи звичний міський простір і змушуючи хоча б іноді відірвати погляд від телефона. Художниця та дизайнерка Dayna Khort розповідає, як випадкова прогулянка відкрила їй один із найяскравіших артрайонів Лондона.

Я люблю гуляти вулицями Лондона. Особливо коли можна вимкнути GPS, сховати телефон і просто йти туди, куди ведуть ноги, спостерігаючи, як поступово змінюються міські пейзажі.

Саме так одного разу я відкрила для себе Shoreditch.

Як я випадково знайшла Shoreditch

Тоді я жила в Dalston, у районі Hackney, і вирушила на прогулянку в пошуках магазину для художників. Мені потрібно було купити паспарту для нових пастелей.

Але, як це часто зі мною буває, дорога виявилася цікавішою за саму мету.

Я просто йшла вперед і зрештою опинилася в Shoreditch.

Чим далі заглиблювалася в район, тим більше він мене захоплював. У Dalston я щодня бачила величезний Peace Carnival Mural, але саме в Shoreditch уперше по-справжньому відчула, наскільки масштабним може бути вуличне мистецтво.

Мурали тут не здавалися окремими роботами. Це було їхнє природне середовище існування. Ніби десь є заповідник пінгвінів, десь колонія тюленів, а в Shoreditch своя популяція муралів.

Приблизно в той самий час у мене з’явився друг Каролі, угорський фотохудожник і така сама захоплена мистецтвом людина.

Коли я сказала йому, що я художниця, він подивився на мене й відповів:

«Та я це і так бачу».

Потім Каролі почав запрошувати мене на виставки, і я раптом помітила закономірність: ми знову і знову опинялися саме в Shoreditch.

Тут виставка могла з’явитися буквально там, де вчора нічого не було. В одному приміщенні, за наступним рогом, у кафе.

Здавалося, мистецтво тут не має визначеної адреси.

Воно просто живе поруч із тобою.

Коли сама вулиця стає галереєю

Найцікавіше в Shoreditch навіть не кількість виставок.

Тут зовсім не обов’язково заходити до галереї, щоб побачити мистецтво, тому що галереєю стають самі вулиці.

Роботи з’являються на стінах будинків, старих фасадах, парканах і поверхнях, повз які в іншому районі ми могли б пройти, навіть не звернувши уваги.

Тому Shoreditch для мене не просто район Лондона.

Це величезна картина, яка постійно перебуває в процесі створення.

Завтра на ній може з’явитися щось нове.

Мурал сам по собі теж дуже особлива форма мистецтва. Це масштабна робота, для якої замість музейного залу полотном стає архітектура міста.

А в Shoreditch таких робіт безліч.

Є невеликі, які хочеться розглядати зовсім близько. Є великі. Є гігантські. А є такі, для яких мені важко знайти інше слово, крім «надгігантські».

Іноді мене не менше за самі мурали цікавлять люди поруч із ними.

Хтось проходить повз і навіть не піднімає голови від смартфона, а буквально за його спиною розгортається величезна картина на кілька поверхів.

Поруч із такими роботами людина здається зовсім маленькою.

Мені подобається цей контраст. Ми кудись поспішаємо, думаємо про свої справи, дивимося в екрани, а поряд на всю стіну існує величезний світ, створений іншою людиною.

Connectivity Matters: мистецтво на цілу будівлю

Однією з робіт, які найбільше вразили мене масштабом, став колективний мурал Connectivity Matters на будівлі між King John Court та New Inn Yard.

Проєкт організувала Global Street Art для Colt Technology Services. Його створювали протягом 2018 року, а над різними частинами композиції працювали 16 художників, об’єднаних у творчі пари.

Їхні стилі відрізняються, але всі роботи поєднує одна ідея: connectivity, тобто зв’язок.

Зв’язок між людьми.

Між природою і технологіями.

Між минулим і майбутнім.

Між різними способами бачити світ.

Сам масштаб Connectivity Matters змушує зупинитися й підняти голову.

Саме це мені особливо подобається у великих муралах. Вони буквально змінюють наше сприйняття знайомої архітектури.

Стіна перестає бути просто частиною будівлі.

Вона отримує інший сенс.

Але є ще одна риса street art, яка робить його для мене особливо цікавим.

Воно не обов’язково залишається з нами назавжди.

Роботу можуть зафарбувати. Поруч може з’явитися інша. Поверх старого зображення створять нове, і вулична галерея отримає наступну експозицію.

Саме тому прогулянка Shoreditch сьогодні і прогулянка тим самим маршрутом через певний час можуть бути абсолютно різними.

Картині потрібна стіна. А мурал робить стіну картиною.
Dayna Khort

Vanitas посеред сучасного Лондона

Одна з частин Connectivity Matters, біля якої я сфотографувалася, була створена художниками BUSK та Oliver Switch.

Вона особливо привернула мою увагу, тому що побудована на естетиці класичного vanitas.

Vanitas традиційно звертається до тем часу, життя та його швидкоплинності. Але тут ця старовинна художня мова опинилася не в музеї, а просто посеред сучасного Shoreditch.

У композиції можна побачити мушлю наутилуса, книгу Чарльза Дарвіна On the Origin of Species, квіти та інші символічні елементи.

Наутилус відсилає до дуже давньої історії природи. Квіти нагадують про короткочасність життя. Книга Дарвіна додає тему розвитку та еволюції.

Усе разом створює розмову про час.

Про те, що існувало задовго до нас.

Про те, що існує зараз.

І про те, що залишиться або зміниться після нас.

Саме тому ця частина муралу так добре працює з головною темою Connectivity Matters.

Зв’язок тут існує не лише між людьми, а й між природою, знаннями, мистецтвом, минулим і майбутнім.

Мистецтво, яке може змінитися завтра

Можливо, саме тому мене так захоплюють роботи величезного масштабу.

Я й сама колись мріяла розписати стіну. Ми навіть хотіли з мамою намалювати велике дерево на стіні її сільської хатинки.

До цього задуму я так і не дійшла.

А тут, у Shoreditch, хтось не просто мріє про величезну картину.

Він бере фарби й створює її.

І стіна перестає бути просто стіною.

Вона стає мистецтвом.

Мені подобається й сам вайб Shoreditch. Особливо те, як люди тут виражають себе через одяг.

Як дизайнерці, мені це справжня насолода для очей.

Тут можна побачити абсолютно нестандартні образи. Зі смаком, без смаку або з настільки сміливим поєднанням речей, що те, що спочатку здається повним несмаком, через хвилину вже починає виглядати стилем.

Іноді дивишся на людину й думаєш: як взагалі можна було додуматися це вдягнути?

А потім дивишся ще раз.

І розумієш: а мені подобається.

Якби я набралася трохи більше сміливості підходити до незнайомців і просити дозволу їх сфотографувати, напевно, вже назбирала б окрему колекцію образів Shoreditch.

Але це буде зовсім інша історія.

Цього разу я краще запрошую вас подивитися на мурали.

Ми з Марією сфотографували далеко не все, та в цьому, мабуть, і немає сенсу.

Shoreditch неможливо одного разу сфотографувати й вважати завершеним.

Його мистецтво продовжує змінюватися.

Можна повернутися сюди знову й побачити вже іншу вуличну галерею.

У цьому і є для мене особлива магія Shoreditch: можна вийти з дому лише за паспарту для своїх пастелей, а знайти цілу галерею просто неба.

Авторка: Dayna Khort | Instagram | Youtube

Фотографиня: Mariia Dluhosh | Instagram