«Конотопська відьма» в Hackney Empire: 106 років театру імені Івана Франка

На сцені Hackney Empire — одного з найвідоміших театрів Лондона — українська театральна історія непомітно перетнула символічний рубіж. «Конотопська відьма», похмуро-комічна класика української літератури, з’явилася у британській столиці не як культурна екзотика, а як повноцінне театральне висловлювання. Дата була обрана свідомо: показ збігся зі 106-ю річницею Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — провідної театральної інституції України.

Заснований у 1920 році, театр імені Івана Франка пережив революції, цензуру, вимушені мандрівки та війну. Те, що його день народження відзначали не вдома, а на лондонській сцені, сприймалося не як вимушене вигнання, а як прояв історичної тяглості. Зрештою, український театр завжди говорив із периферії до центру.

Поставлена за сатиричною повістю Григорія Квітки-Основ’яненка, «Конотопська відьма» з хірургічною точністю висміює провінційну владу, забобони й чоловічу пиху — з актуальністю, що звучить тривожно сучасно. Те, що колись могло здаватися фольклорною комедією, тут постає значно гостріше: як дослідження того, як ірраціональність стає державною політикою, а жорстокість часто маскується під абсурд.

Режисер Іван Уривський уникає музейної пошани до класики. Його постановка позбавляє фольклор сентиментальності, замінюючи її ритмом, фізичною напругою та відчуттям загрози. Відьми тут — не декоративні. Представники влади — не карикатури. Сміх, коли він з’являється, — тривожний. Це комедія, яка точно знає, наскільки близько вона підходить до трагедії.

Візуальна мова вистави виразно сучасна. Контрастне світло, хореографована пластика й аскетична сценографія дозволяють акторам повністю опанувати сценічний простір. Ансамбль, очолюваний виконавцями, які поєднують гротескний гумор із психологічною точністю, працює з текстом не як із музейним експонатом, а як із живим діалогом із теперішнім.

Для лондонської публіки резонанс очевидний. Забобони, перетворені на інструмент влади, колективна істерія, замаскована під моральний порядок, руйнування раціональності через страх — ці теми аж ніяк не є чужими. Українська конкретика лише підсилює універсальність вистави.

Є тут і неминучий політичний підтекст. Український театр, що гастролює за кордоном під час війни, несе в собі тихий, але чіткий виклик. «Конотопська відьма» не просить співчуття. Вона пропонує щось значно вимогливіше — культурну впевненість. Це театр, який не просить, щоб його зрозуміли; він виходить із того, що його вже розуміють.

Те, що вистава відбулася саме в Hackney Empire — просторі, історично пов’язаному з масовим видовищем і соціальним коментарем, — виглядає цілком закономірно. Ця будівля приймала мюзик-хол, політичну сатиру та експериментальні форми. Український театр, як виявляється, органічно вписується в цю традицію.

Відзначення 106 років театру імені Франка в такий спосіб стало не просто жестом пам’яті. Це було нагадуванням про те, що інституції живуть не завдяки збереженню незмінності, а через здатність переосмислювати власну традицію під тиском часу.

Цього лондонського вечора український театр не приїхав як гість. Він прийшов як рівний.